Артем Лоік - Ленд-ліз

Правда — її не зігнути.
Крига — нею не напитись.
Зрада — її не збагнути.
Кривда — її не простити!

Люди — як не як повстанці.
Орки — їм не осягнути
край наш, де іде повз танці
правда, яку не зігнути!

Зупинити писати — навряд чи
мені риму приносить снаряд, чи
клята куля у тілі бійця,
який вчить нас іти до кінця!

Я писав, та раніше у стіл,
від людей холод зустрів мене, та я не остив,
думав згодом зав’язати, та все ж,
Бог шепнув мені: «Як взяв — донесеш!»

Тільки це будуть не ніжні хіти,
асфальтовані стежки не для твоєї ходи,
а дорога твоя через непролазні ліси,
там військові зачекались на прості голоси,

загрубили по дорозі, загрубіла душа,
наточили зуби звірі, затупились пісні,
від ковша небесного мені дали відкоша
щоб на землю я спустився, заточився в різні!

Правда — її не зігнути.
Крига — нею не напитись.
Зрада — її не збагнути.
Кривда — її не простити!

Люди — як не як повстанці.
Орки — їм не осягнути
край наш, де іде повз танці
правда, яку не зігнути!

Якщо слово з мого горла зове,
замертвити неможливо живе,
а тому пропоную свої рими, котрі
готувались в Іловайському страшному котлі!

І вони для воїна, що світить собором,
невеликий, та країну закриває собою!
Тому Бог сказав: «Вражай словами з цього вірша й
зійде із рядків урожай!»

Скільки тихих і простих пацанів,
не кричавши і не бивши своїх власних синів,
взяли зброю, і коли прийшов нарешті той час
гаркнули ворогу у перший свій раз!

Та так гучно і так страшно, що ті
не лякались так у вбогому своєму житті!
І допоки полупокер відступавши ледь ліз
у мене виходили не пісні, а культурний Ленд-ліз!